Загальні тенденції соціального розвитку.
На ці тенденції звернули увагу ще мислителі стародавніх часів (Платон, Аристотель, Полібій, Сима-Цянь, Дж. Віко, Н. Макіавеллі та ін.), які в загальних рисах помітили об'єктивну закономірність почергової зміни домінування основних сфер організації суспільства — духовної, політичної, економічної, що, на їхню думку, відповідали основним психічним сферам — пізнавальній, вольовій і чуттєвій. Зміна домінування в суспільному житті тієї чи іншої соціальної сфери, за Платоном, відбувається як результат зміни в суспільній свідомості базових цінностей, носіями яких виступають відповідні соціальні верстви ("правителі-філософи", "воїни-стражі" та "господарники"). Основною причиною розшарування суспільства на різні верстви Платон вважав поділ праці, тобто диференціацію соціальних функцій, коли один стан займається переважно духовною діяльністю, другий — політичною, третій — матеріальним виробництвом (що загалом відповідає соціальному устрою практично всіх відомих держав Давнього світу). "Передача" влади від однієї соціальної верстви до іншої залежить як від суб'єктивних, так і від об'єктивних обставин (навіть космічних), згідно з якими "вищі" верстви поступово звільняють свої лідируючі позиції для значно "нижчих" (за Дж. Віко — це поступова зміна "релігійних", "героїчних" і "громадянських" історичних часів). Звідси кругообіг форм соціального управління: від теократії та влади духовної аристократії до тиранії люмпенізованих і маргінальних верств населення [1; 3; 5; 6; 11]. Наприклад, Аристотель, Полібій, Макіавеллі й інші відомі соціальні мислителі вирізняли найкращі та найгірші державні форми: до перших вони зараховували монархію, аристократію та демократію, а до других — тиранію, олігархію, охлократію. При цьому негативні форми влади, за Полібієм, пов'язані з позитивними за об'єктивним законом: кожна позитивна форма переходить згодом у негативну (спотвореною формою монархії є тиранія, аристократії — олігархія, демократії — охлократія). Таке саме співвідношення виявляється не тільки всередині кожної пари формально однорідних видів влади, а й між формально різнорідними видами. Коли монархія переходить у відповідну їй спотворену форму, тобто тиранію, тоді на руїнах цієї останньої, у свою чергу, виростає аристократія. Після виродження аристократії в олігархію з'являється демократія, яка своєю чергою перероджується в охлократію. Демократія руйнується і переходить у беззаконня та панування сили, поки цей період масового здичавіння та інстинктів натовпу не закінчується встановленням самодержавної влади. Такий, на думку Полібія, кругообіг державного устрою, згідно з яким форми правління змінюються, переходять одна в іншу і знову повертаються [5, с. 259-261].
akadem4.at.ua
monster
На ці тенденції звернули увагу ще мислителі стародавніх часів (Платон, Аристотель, Полібій, Сима-Цянь, Дж. Віко, Н. Макіавеллі та ін.), які в загальних рисах помітили об'єктивну закономірність почергової зміни домінування основних сфер організації суспільства — духовної, політичної, економічної, що, на їхню думку, відповідали основним психічним сферам — пізнавальній, вольовій і чуттєвій. Зміна домінування в суспільному житті тієї чи іншої соціальної сфери, за Платоном, відбувається як результат зміни в суспільній свідомості базових цінностей, носіями яких виступають відповідні соціальні верстви ("правителі-філософи", "воїни-стражі" та "господарники"). Основною причиною розшарування суспільства на різні верстви Платон вважав поділ праці, тобто диференціацію соціальних функцій, коли один стан займається переважно духовною діяльністю, другий — політичною, третій — матеріальним виробництвом (що загалом відповідає соціальному устрою практично всіх відомих держав Давнього світу). "Передача" влади від однієї соціальної верстви до іншої залежить як від суб'єктивних, так і від об'єктивних обставин (навіть космічних), згідно з якими "вищі" верстви поступово звільняють свої лідируючі позиції для значно "нижчих" (за Дж. Віко — це поступова зміна "релігійних", "героїчних" і "громадянських" історичних часів). Звідси кругообіг форм соціального управління: від теократії та влади духовної аристократії до тиранії люмпенізованих і маргінальних верств населення [1; 3; 5; 6; 11]. Наприклад, Аристотель, Полібій, Макіавеллі й інші відомі соціальні мислителі вирізняли найкращі та найгірші державні форми: до перших вони зараховували монархію, аристократію та демократію, а до других — тиранію, олігархію, охлократію. При цьому негативні форми влади, за Полібієм, пов'язані з позитивними за об'єктивним законом: кожна позитивна форма переходить згодом у негативну (спотвореною формою монархії є тиранія, аристократії — олігархія, демократії — охлократія). Таке саме співвідношення виявляється не тільки всередині кожної пари формально однорідних видів влади, а й між формально різнорідними видами. Коли монархія переходить у відповідну їй спотворену форму, тобто тиранію, тоді на руїнах цієї останньої, у свою чергу, виростає аристократія. Після виродження аристократії в олігархію з'являється демократія, яка своєю чергою перероджується в охлократію. Демократія руйнується і переходить у беззаконня та панування сили, поки цей період масового здичавіння та інстинктів натовпу не закінчується встановленням самодержавної влади. Такий, на думку Полібія, кругообіг державного устрою, згідно з яким форми правління змінюються, переходять одна в іншу і знову повертаються [5, с. 259-261].
akadem4.at.ua
monster