Усі, хто увірував, Богом обрані!
Знання про існування кількох імен єдиного Бога вкрай необхідне, оскільки багато християн, які читають один із перекладів єврейської Біблії, як правило, не бачать якихось розбіжностей в іменах Творця і змушені приймати на віру версію "обраності Богом", яку використовують сіоністи для обґрунтування доктрини расово-етнічної вищості. Імена Бога в Біблії походять від імен різноманітних божеств західносемітських релігій, які в міру розвитку монотеїстичних тенденцій (що спостерігаються, як ми бачили, на певному етапі розвитку й в інших релігійно-етичних системах) з часом зливаються в образ єдиного Бога, який має різні аспекти, функції й іпостасі. Наприклад, на думку деяких дослідників, "культ бога на ім'я Ягве (Иагве, Иєво) з давніх-давен існував у різних західносемітських племен", де він інколи ототожнювався з богом моря, деспотичним і жорстоким володарем водяної стихії Йамму [3, т. І, с. 596-597]. Вважається, що "спочатку бог на ймення Ягве шанувався тільки одним із давньоєврейських племен — коліном Юди" (припускалося навіть, що за біблійним Молохом приховується сам Ягве, якому в добіблійній традиції приносилися людські жертви) і лише пізніше став головним божеством, богом — заступником давньоізраїльського союзу племен, після чого його ім'я потрапило в біблійні тексти [3, т. II, с. 169, 688].У зв'язку з цим цікавою є назва держави Ізраїль, що перекладається, відповідно до коментаторів Біблії, як "Богоборець" [8, т. I, с. 190]. З історії відомо, що перший, справжній Ізраїль був знищений Ассирією ще в 722 р. до н. е., або майже три тисячі років тому, а 10 із 12 давньоєврейських племен (тобто дійсні, етнічні ізраїльтяни), які населили його, були виведені з поневоленої країни і зникли безвісти серед інших народів стародавнього світу. Вигнанням двох єврейських колін, які залишилися, закінчилася історія Юдеї (з остаточним зруйнуванням Єрусалима в 70 р. н. е.). Подальші спроби юдеїв створити державні утворення (у VI ст. — у Месопотамії та Ємені, у VIII-IX ст. — у Хазарії, у Х-ХП ст. — в Ефіопії) також не були успішними, і про них сьогодні пам'ятають лише історики. Можливо, мав рацію В. Соловйов, коли писав: "Доведений до крайнього напруження, націоналізм занапащає народ, який захоплюється ним, перетворюючи його на ворога людства, яке завжди виявиться сильнішим від окремого народу" [цит. за 7, с. 13].Такий довгий екскурс у біблійне вчення про імена ми зробили для того, щоб зрозуміти, що всі ми, хто вірує в Єдиного й Істинного Бога і служить, а не протиборствує Йому, є богообраними й благословенними народами, які прагнуть розвитку й відтворення самобутньої культури, її природного й взаємозбагачуючого співіснування з численними етносами і культурами даної нам Богом Землі. Носії ідей етнічної, класової чи культової винятковості, які протиставляють себе решті людства, є, по суті, носіями антикультури, маргінальними й люмпенізованими особистостями, які страждають на некрофільські і суїцидальні устремління, що спонукало їх до непростимого богоборства й людиноненависництва. А це несумісно ні з Божим промислом, ні з призначенням Людини.
Література
1. Бердяев Н. Философия неравенства. — М., 1990.
2. Большой энциклопедический словарь. — 2-е изд. — М., 1998.
3. Мифы народов мира.: Энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. С. А. То¬карев. — М., 1992.
4. Мірчук П. Зустрічі й розмови в Ізраїлі / Упоряд. і передм. Б. Вовк. — Львів, 2001.
5. Овчаренко В. И. Психоаналитический глоссарий. — Минск,1994.
6. Современная западная социология. — М., 1990.
7. Солженицын А. И. Двести лет вместе. — М., 2002.
8. Толковая Библия, или Комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового завета: В 3 т. — 2-е изд. — Стокгольм, 1987.
9. Франко I. Сотворення світу. — К., 2003.
10. Фромм Э. Душа человека. — М., 1992.
11. Шахар Гиносар. Избранный народ и его статистика // Еврей-
ский обозреватель. — 2002. — № 22/41.
akadem4.at.ua
monster
Знання про існування кількох імен єдиного Бога вкрай необхідне, оскільки багато християн, які читають один із перекладів єврейської Біблії, як правило, не бачать якихось розбіжностей в іменах Творця і змушені приймати на віру версію "обраності Богом", яку використовують сіоністи для обґрунтування доктрини расово-етнічної вищості. Імена Бога в Біблії походять від імен різноманітних божеств західносемітських релігій, які в міру розвитку монотеїстичних тенденцій (що спостерігаються, як ми бачили, на певному етапі розвитку й в інших релігійно-етичних системах) з часом зливаються в образ єдиного Бога, який має різні аспекти, функції й іпостасі. Наприклад, на думку деяких дослідників, "культ бога на ім'я Ягве (Иагве, Иєво) з давніх-давен існував у різних західносемітських племен", де він інколи ототожнювався з богом моря, деспотичним і жорстоким володарем водяної стихії Йамму [3, т. І, с. 596-597]. Вважається, що "спочатку бог на ймення Ягве шанувався тільки одним із давньоєврейських племен — коліном Юди" (припускалося навіть, що за біблійним Молохом приховується сам Ягве, якому в добіблійній традиції приносилися людські жертви) і лише пізніше став головним божеством, богом — заступником давньоізраїльського союзу племен, після чого його ім'я потрапило в біблійні тексти [3, т. II, с. 169, 688].У зв'язку з цим цікавою є назва держави Ізраїль, що перекладається, відповідно до коментаторів Біблії, як "Богоборець" [8, т. I, с. 190]. З історії відомо, що перший, справжній Ізраїль був знищений Ассирією ще в 722 р. до н. е., або майже три тисячі років тому, а 10 із 12 давньоєврейських племен (тобто дійсні, етнічні ізраїльтяни), які населили його, були виведені з поневоленої країни і зникли безвісти серед інших народів стародавнього світу. Вигнанням двох єврейських колін, які залишилися, закінчилася історія Юдеї (з остаточним зруйнуванням Єрусалима в 70 р. н. е.). Подальші спроби юдеїв створити державні утворення (у VI ст. — у Месопотамії та Ємені, у VIII-IX ст. — у Хазарії, у Х-ХП ст. — в Ефіопії) також не були успішними, і про них сьогодні пам'ятають лише історики. Можливо, мав рацію В. Соловйов, коли писав: "Доведений до крайнього напруження, націоналізм занапащає народ, який захоплюється ним, перетворюючи його на ворога людства, яке завжди виявиться сильнішим від окремого народу" [цит. за 7, с. 13].Такий довгий екскурс у біблійне вчення про імена ми зробили для того, щоб зрозуміти, що всі ми, хто вірує в Єдиного й Істинного Бога і служить, а не протиборствує Йому, є богообраними й благословенними народами, які прагнуть розвитку й відтворення самобутньої культури, її природного й взаємозбагачуючого співіснування з численними етносами і культурами даної нам Богом Землі. Носії ідей етнічної, класової чи культової винятковості, які протиставляють себе решті людства, є, по суті, носіями антикультури, маргінальними й люмпенізованими особистостями, які страждають на некрофільські і суїцидальні устремління, що спонукало їх до непростимого богоборства й людиноненависництва. А це несумісно ні з Божим промислом, ні з призначенням Людини.
Література
1. Бердяев Н. Философия неравенства. — М., 1990.
2. Большой энциклопедический словарь. — 2-е изд. — М., 1998.
3. Мифы народов мира.: Энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. С. А. То¬карев. — М., 1992.
4. Мірчук П. Зустрічі й розмови в Ізраїлі / Упоряд. і передм. Б. Вовк. — Львів, 2001.
5. Овчаренко В. И. Психоаналитический глоссарий. — Минск,1994.
6. Современная западная социология. — М., 1990.
7. Солженицын А. И. Двести лет вместе. — М., 2002.
8. Толковая Библия, или Комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового завета: В 3 т. — 2-е изд. — Стокгольм, 1987.
9. Франко I. Сотворення світу. — К., 2003.
10. Фромм Э. Душа человека. — М., 1992.
11. Шахар Гиносар. Избранный народ и его статистика // Еврей-
ский обозреватель. — 2002. — № 22/41.
akadem4.at.ua
monster