Сучасні цивілізаційні зрушення.
Наведеним вище концепціям відповідає в цілому й теорія постіндустріального суспільства, яка базується на розподілі всього суспільного розвитку на три основні етапи: доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне. В доіндустріаль-ному (або традиційному) суспільстві визначальною була сільськогосподарська сфера з церквою та армією як головними інститутами суспільства, в індустріальному — промисловість із корпорацією та банком на чолі, у постіндустріальному — теоретичне знання з університетом як основним місцем його виробництва та збереження. Факторами переходу від індустріального, економічного суспільства до пост-індустріального, за твердженнями Д. Бела, є такі:• переважання сфери послуг (передусім інтелектуальних) над сферою матеріального виробництва;• заміна класового розшарування професійним, що зумовлюється новою роллю науки, культури й освіти;• надання теоретичному знанню центрального місця у визначенні політики суспільства, перетворення університетів у його основні інститути;• поява нової правлячої еліти з високим рівнем знань і освіти, пов'язана зі змінами, що відбуваються в соціальній структурі суспільства, де новим критерієм соціальної стратифікації стає не власність, а рівень знань і компетентності [9].Неважко побачити у факторах постіндустріального (або постекономічного) суспільства основні ознаки нової духовної епохи, ери знань, яка базується вже не на матеріальних ("чуттєвих") цінностях, а на цінностях насамперед духовних, що відповідає означеним вище тенденціям суспільно-історичного розвитку. Причому окремі дослідники (наприклад, Д. Рісмен) встановили взаємозв'язок між відповідними типами суспільств, демографічними ситуаціями і переважним типом соціального характеру. Так, у суспільствах, які перебувають на стадії "високого потенціалу приросту населення", коли смертність і народжуваність приблизно однакові й дуже високі, а приріст населення при цьому незначний, переважає аграрно-добувальний сектор економіки й "орієнтований натрадицію" соціальний характер. У суспільствах, які перебувають на стадії "перехідного зростання населення" (перевищення народжуваності над смертністю) переважає індустріальний сектор і "орієнтований на себе" соціальний характер. У суспільствах на стадії "початку спаду населення", коли народжуваність і смертність приблизно однакові та низькі, а зростання населення вельми незначне, переважає "обслуговуючий" сектор економіки й "орієнтований на інших" характер [8]. На наш погляд, існує також стадія "загрозливого зменшення населення", на якій показники смертності відносно високі, а народжуваності — низькі, що відповідає суспільствам перехідного типу з кризовим станом практично всіх сфер соціального життя (те, що відбувається нині в Україні) і типом соціального характеру, запозиченого в епоху тоталітаризму ("орієнтованого проти всіх"). Але ця стадія не може бути довготривалою, оскільки є перехідною до нового типу суспільства і формування відповідного соціального характеру (орієнтованого на духовні традиції та цінності).При цьому варто враховувати культурно-етнічні фактори, оскільки людство, як відомо, складається з окремих народів із властивими їм відмінностями. Так, у сучасній Європі проживають три основні суперетноси — романський, германський та слов'янський, останній з яких найчисленніший і, найвірогідніше, наймолодший, а отже, і найперспек-тивніший щодо історичного майбуття. Заміна провідних суперетносів у західній цивілізації за всю відому історію людства (тобто приблизно за 5 тис. років) відбувалася приблизно в такий спосіб: панування семітсько-хамітського світу (Давній Єгипет і Месопотамія) змінилося домінуванням хаміто-грецького (крито-мікенська культура, Давня Греція), який був замінений розквітом греко-римського світу (античність), а останній поступився першістю романо-германському світу, занепад якого ми, очевидно, спостерігаємо в сучасну епоху. Наступним європейським лідером може стати слов'янський суперетнос, який, на нашу думку, найбільшою мірою відповідає сучасним "викликам" історичного часу. Так, якщо виходити ще з платонівської єдності соціального та психічного, можна припустити, що всі суперетноси, які утворюють європейське населення і є безумовно єдиним цілим, несуть водночас кожен свою домінантну метапсихічну сферу: романський — передусім емоційну, германський — вольову, а слов'янський — пізнавальну. Оскільки наступна історична доба визначається багатьма дослідниками як духовна, як епоха знань, то й основним носієм її, найімовірніше, буде той суперетнос, для якого провідною є саме пізнавальна сфера.
akadem4.at.ua
monster
Наведеним вище концепціям відповідає в цілому й теорія постіндустріального суспільства, яка базується на розподілі всього суспільного розвитку на три основні етапи: доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне. В доіндустріаль-ному (або традиційному) суспільстві визначальною була сільськогосподарська сфера з церквою та армією як головними інститутами суспільства, в індустріальному — промисловість із корпорацією та банком на чолі, у постіндустріальному — теоретичне знання з університетом як основним місцем його виробництва та збереження. Факторами переходу від індустріального, економічного суспільства до пост-індустріального, за твердженнями Д. Бела, є такі:• переважання сфери послуг (передусім інтелектуальних) над сферою матеріального виробництва;• заміна класового розшарування професійним, що зумовлюється новою роллю науки, культури й освіти;• надання теоретичному знанню центрального місця у визначенні політики суспільства, перетворення університетів у його основні інститути;• поява нової правлячої еліти з високим рівнем знань і освіти, пов'язана зі змінами, що відбуваються в соціальній структурі суспільства, де новим критерієм соціальної стратифікації стає не власність, а рівень знань і компетентності [9].Неважко побачити у факторах постіндустріального (або постекономічного) суспільства основні ознаки нової духовної епохи, ери знань, яка базується вже не на матеріальних ("чуттєвих") цінностях, а на цінностях насамперед духовних, що відповідає означеним вище тенденціям суспільно-історичного розвитку. Причому окремі дослідники (наприклад, Д. Рісмен) встановили взаємозв'язок між відповідними типами суспільств, демографічними ситуаціями і переважним типом соціального характеру. Так, у суспільствах, які перебувають на стадії "високого потенціалу приросту населення", коли смертність і народжуваність приблизно однакові й дуже високі, а приріст населення при цьому незначний, переважає аграрно-добувальний сектор економіки й "орієнтований натрадицію" соціальний характер. У суспільствах, які перебувають на стадії "перехідного зростання населення" (перевищення народжуваності над смертністю) переважає індустріальний сектор і "орієнтований на себе" соціальний характер. У суспільствах на стадії "початку спаду населення", коли народжуваність і смертність приблизно однакові та низькі, а зростання населення вельми незначне, переважає "обслуговуючий" сектор економіки й "орієнтований на інших" характер [8]. На наш погляд, існує також стадія "загрозливого зменшення населення", на якій показники смертності відносно високі, а народжуваності — низькі, що відповідає суспільствам перехідного типу з кризовим станом практично всіх сфер соціального життя (те, що відбувається нині в Україні) і типом соціального характеру, запозиченого в епоху тоталітаризму ("орієнтованого проти всіх"). Але ця стадія не може бути довготривалою, оскільки є перехідною до нового типу суспільства і формування відповідного соціального характеру (орієнтованого на духовні традиції та цінності).При цьому варто враховувати культурно-етнічні фактори, оскільки людство, як відомо, складається з окремих народів із властивими їм відмінностями. Так, у сучасній Європі проживають три основні суперетноси — романський, германський та слов'янський, останній з яких найчисленніший і, найвірогідніше, наймолодший, а отже, і найперспек-тивніший щодо історичного майбуття. Заміна провідних суперетносів у західній цивілізації за всю відому історію людства (тобто приблизно за 5 тис. років) відбувалася приблизно в такий спосіб: панування семітсько-хамітського світу (Давній Єгипет і Месопотамія) змінилося домінуванням хаміто-грецького (крито-мікенська культура, Давня Греція), який був замінений розквітом греко-римського світу (античність), а останній поступився першістю романо-германському світу, занепад якого ми, очевидно, спостерігаємо в сучасну епоху. Наступним європейським лідером може стати слов'янський суперетнос, який, на нашу думку, найбільшою мірою відповідає сучасним "викликам" історичного часу. Так, якщо виходити ще з платонівської єдності соціального та психічного, можна припустити, що всі суперетноси, які утворюють європейське населення і є безумовно єдиним цілим, несуть водночас кожен свою домінантну метапсихічну сферу: романський — передусім емоційну, германський — вольову, а слов'янський — пізнавальну. Оскільки наступна історична доба визначається багатьма дослідниками як духовна, як епоха знань, то й основним носієм її, найімовірніше, буде той суперетнос, для якого провідною є саме пізнавальна сфера.
akadem4.at.ua
monster