Скільки імен у Бога?
Західносемітські вірування у період формування юдаїзму були, очевидно, генотеїстичними (генотеїзм — поділ первісно єдиного Бога на кількох богів, які мають різні функції та імена). З часом генотеїзм може переходити в політеїзм (багатобожжя), а згодом можливий і зворотний процес: політеїзм поступово трансформується в монолатрію (виокремлення з безлічі божеств "головного бога"), а потім у монотеїзм — віру в єдиного Бога-Творця. Наприклад, у релігії стародавніх римлян у міру посилення монотеїстичних тенденцій "цар богів" Юпітер (якого ототожнювали з грецьким богом Зевсом) розглядався не лише як верховний, а й "як єдиний Бог, який усе породжує й приймає в себе" [3, т. II, с. 679-680]. На думку доктора філософії, права і політичних наук П. Мірчука, "першим шанувальником одного, єдиного Бога був єгипетський фараон Ахнатон. Він більш як за стороків до Мойсея запровадив у Єгипті як обов'язкову віру в одного Бога — Адона. Від нього перейняв Мойсей пізніше віру в одного Бога і навіть ім'я Адон запровадив у єврейську релігію як Адонай [4, с. 38] .Справді, Тора юдеїв (яка стала основою для Старого Завіту християн) містить згадки про кілька імен Бога і складається вона з пам'яток літератури XII-II ст. до н. е., написаних давньоєврейською й арамейською мовами. Свого сучасного вигляду Біблія набула порівняно недавно. Оскільки в давньоєврейській писемності вживалися тільки приголосні звуки, а необхідні голосні передавалися усно, то первісний біблійний текст не мав голосних. У формі різних підрядкових знаків їх ввели в VII ст. н. е. єврейські рабини-мазорети (від євр. "мазор" — передавати), унаслідок чого сучасний єврейський текст дістав назву мазоретського. Крім того, Біблія перекладалася іншими мовами. Найавторитетнішими її перекладами є: грецький — Септуагінта, виконаний, за пе-реказом, 70 єврейськими старійшинами (звідси його назва) для потреб александрійських юдеїв в епоху Птоломеїв (близько III-II ст. до н. е.); латинський — Вульгата (від лат. Vulgatae — проста, народна), здійснений Ієронімом Блаженним у 384-405 рр. безпосередньо з єврейського тексту; слов'янський — братів Св. Кирила і Мефодія (за його основу взято грецький переклад LXX) ІХ ст. і російський — Синодальна Біблія, зроблений порівняно недавно (середина XIX ст.) з єврейського (мазоретського) тексту [8, т. I, с. VI-VII]. При цьому в усіх перекладах різні божественні імена (заради зручності або з якоюсь іншою метою) замінили одним словом — "Бог".Наймення єдиного Бога, яке найчастіше зустрічається в біблійних текстах, — Єгова (Ягве) — тлумачиться як "буття", "присутність", "творець", "той, хто творить подих" або "той, хто сипле блискавками й дощем" (тобто громовержець, бог родючості) і, нарешті, "бог, що говорить". Це ім'я згадується в Біблії понад сім тисяч разів і означає бога — заступника давньоізраїльського союзу племен. За давньоєврейськими переказами, ім'я Єгова вважалося страшним, і тому вимовляти його міг тільки первосвященик лише один раз на рік у "святая святих" Єрусалимського храму. Замість "невимовного" імені Ягве вживалося ім'я Адонай, яке буквально означає "Господь мій" або "Господь усього". Ще одним з імен Бога в юдейській традиції є ім'я Саваоф, що означає "Господь воїнства", "вседержитель", "владика сил". Для вираження квінтесенції, найвищого ступеня якості надприродності і повноти божественності в особі єдиного Бога використовувалося ім'я Елогім, яке згадується у Біблії близько двох тисяч разів (корінь "ел" вживався і в інших семітських іменах Бога — наприклад, Аллах)
[3, т. ІІ, с. 6].