Коли і чому загине Америка?
Згідно з мезоамериканськими релігійно-міфологічними уявленнями Всесвіт, колись створений богами, пережив чотири епохи (або ери) свого розвитку і нині живе у п'ятій. Перша ера закінчилася винищенням ягуарами гігантів, які населяли тоді Землю; друга ера завершилася ураганами й перетворенням людей, які залишилися, на мавп; третя ознаменувалася всесвітньою пожежею; а четверта завершилася потопом (що загалом відповідає біблійній традиції). Сучасна, п'ята епоха також має закінчитися страшними катаклізмами [8, т. І, с. 520-521], спричиненими землетрусами і виверженнями вулканів, що призведе до опускання великих ділянок суші. Відповідно до уявлень мезоамериканських індіанців, це відбудеться скоро, а саме 23 грудня 2012 року. Проте зазначена дата катастрофи, найімовірніше, стосується тільки Американського континенту — традиційної обителі індіанців, які, складаючи свої календарі, враховували насамперед події, що стосуються їх.Варто зазначити, що календар майя, який був запозичений ними, очевидно, в ольмеків і перейшов згодом до ацтеків, є найточнішим календарем з усіх, що будь-коли існували, включаючи й сучасний. Вражають і цикли, якими оперували стародавні майя: так звана "нульова" або Початкова дата їх хронології відповідала 5 041 738 року до н. е. Іншими словами, майя вели своє літочислення від неогенового періоду, коли, згідно із сучасними науковими уявленнями, ще не існувало жодних ознак антропогенезу, який з'явився тільки в наступному четвертинному (чи антропогеновому) періоді, що почався, за різними оцінками, від 3,5 млн до 600 тис. років тому. Крім "нульової" дати майя розрізняли ще Початкову дату своєї власної хронології — 3113 рік до н. е. (що відповідає приблизно початку стародавньої індійської "каліюги" — 3102 р. до н. е., іудейському "створенню світу" — 3671 р. до н. е. і синтоїстській "появі" Японських островів — 6 тис. років тому).Така точність і неймовірна часова тривалість календарних циклів майя практично не залишає сумнівів у правильності їхніх обчислень "кінця Америки", що підтверджується різноманітними сучасними пророкуваннями, кількість яких збільшується, прогнозами й есхатологічними передчуттями.Справді, держави Америки (насамперед США), що утворилися на захоплених територіях і знищили мільйони аборигенного населення, вірогідно, наполегливо просуваються до безславного кінця біблійних Содома і Гоморри. Примітною є роль масонства у створенні американських держав, на що вказують багато дослідників. Варто ввійти до центральної зали президентського палацу в Мехіко, щоб побачити в центрі її стелі один з головних символів "бога масонів" — "Великого архітектора Всесвіту" (око в трикутнику, точнісінько таке саме, як на американській однодоларовій купюрі). Не дивно, що цей символ є в багатьох мексиканських католицьких соборах (наприклад, у місті Пуебла), а в США, як відомо, навіть офіційно зареєстровано "церкву" сатани.Масони, згідно з багатьма свідченнями й дослідженнями, служать не Богові, а його антагоністові — сатані, що ховається під милозвучною назвою "Великого архітектора Всесвіту". Проте знання про це відкривається лише на вищих щаблях масонства, як і розуміння того, що вся масонська містика наскрізь пронизана старозавітною символікою й термінологією, за якою, за твердженням багатьох дослідників таємних громад, і приховуються істинні натхненники й організатори цього стародавнього богоборчого угруповання [7, с. 15].
* * *Результати сучасних наукових досліджень (зокрема, аналіз ДНК) свідчать (як і стародавні релігійно-міфологічні джерела різних народів) про те, що всі сущі нині люди походять від однієї матері й спільного чоловічого предка. Щодо нашої спільної праматері встановлено, що вона жила близько 250 тис. років тому і була темношкірою (найімовірніше, як і "ольмекські голови", мала "екваторіальні" або негро-австралоїдні риси). Автори новітніх генетичних досліджень вважають також, що знайдено серйозні дані про те, що приблизно в цей час існував і спільний чоловічий предок (біблійний "Адам"), пов'язаний з виявленою раніше "Євою". Це підтверджується також висновками сучасного расознавства, згідно з яким австралоїди становлять найдавніший тип нео-антропів, які заселили Австралію в найбільш ранню пору формування нинішнього людства [4, с. 21; 12, с. 378].Примітно, що австралійським аборигенам (наприклад, центральноавстралійським племенам аранда) відомий образ "Хазяїна Неба" — Алтьїра, який має також імена "Наш Отець" чи/і "Отець Наш Небесний", що дуже співзвучно з першим рядком християнської молитви "Отче Наш, Сущий на небесах..." При цьому в австралійців з прадавніх часів (як і в багатьох негроїдних народів) існував обряд обрізання, який передав їм, відповідно до збережених міфів, творець-деміург [8, т. I, с. 29-30].Однак тасманійцям, які сусідують з Австралією (остання представниця яких померла наприкінці ХІХ ст.), був відомий і якийсь нічний дух Намма (чиє ім'я співзвучне з ім'ям західносемітського бога Иамми), якого тасманійці вважали винуватцем усіх своїх нещасть і думали, що він пов'язаний із громом і блискавкою, а також із заборонами на вживання у їжу певних тварин [17, с. 66-67], що також нагадує деякі сюжети стародавніх семітських переказів, які ввійшли колись до біблійних текстів. Андаманцям (корінним жителям Андаманських островів) божества також здавалися злими й небезпечними істотами, серед яких особливо вирізнявся Пулугу (або Билику), що насилає на людей страшну бурю за недотримання заборон (у тому числі харчових) [8, т. І, с. 80]. Негритоси півострова Малакка — семанги — відчувають забобонний страх перед грозою, яка є уособленням грізного бога Карі (Карем). Щоб відігнати грозу, семанги приносять Карем криваву жертву. Він швидше злий бог, який посідає, однак, головне місце в пантеоні семангів [17, с. 102-103]. У меланезійців (група океанійських народів) творцем моря і землі, рослин і тварин, грому і блискавки, дощу і бурі постає "головний дух" Агунуа, втілений у величезній змії (8, т. ІІ, с. 133].Водночас усім названим релігійно-міфологічним системам відомі образи світлих божеств, які уособлюють добре, світлоносне начало, проте вони не посідають у цих віруваннях домінуючого становища, що, можливо, свідчить про деяке усвідомлення теократичного вибору. До чого призводить такий вибір — загальновідомо. Критерієм істинності релігії можуть бути відомі всьому християнському світові слова: "Бог є любов... Бог є світло, і немає в ньому ніякої пітьми!"Про це варто пам'ятати всім людям Землі, особливо політикам, які ще не розгледіли багато в чому богоборчої діяльності сіоно-масонської Америки, що перетворилася, по суті, на біблійного Молоха, який вимагає нових і нових людських жертв. Кінець усіх богоборчих утворень визначений, про що, очевидно, й попереджає стародавній мезоамериканський календар.
Література
1. Баглай В. Е. Ацтеки: история, экономика, социально-политический строй (Доколониальный период). — М., 1998.
2. Большой энциклопедический словарь. — М., 1997.
3. Великолепие исчезнувших цивилизаций: Пер. с англ. — М., 2001.
4. Каныгин Ю. М. Вехи священной истории: Русь — Украина. — К., 1999.
5. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Яр¬цева. — М., 1990.
6. Людство і Віра / Автор-укладач Г. Щокін. — К., 2001. — Т. 1.
7. Мец Г. Г. Существо и цели всемирного общества массонов // Платонов О. А. Терновый венец России. Тайная история массонства 1731-2000. — М., 2000.
8. Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. С. А. То¬карев. — М., 1991.
9. Народы мира: историко-этнографический справочник / Гл. ред. Ю. В. Бромлей. — М., 1988.
10. Непомнящий Н. Н., Низовский А. Ю. Сто великих тайн. — М.2000.
11. Пополь-Вух: Пер. с киче. — М., 1993.
12. Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории (проблемы палеопсихологии). — М., 1974.
13. Религии мира: Справочник. — М., 1997.
14. Религиозные традиции мира: Пер. с англ.: В 2 т. — М., 1996.
15. Селянинов А. Тайная сила массонства. — М., 2000.
16. Снлкин Б. Первоамериканец — кто он был? // Знание — Сила. —2000. — № 9. — С. 43-45.
17. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1976.
18. Толковая Библия, или Комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета: В 3 т. — 2-е изд. — Стокгольм, 1987.
19. Хроника человечества / Сост. Б. Харенберг. — М., 1996.
akadem4.at.ua
monster
Згідно з мезоамериканськими релігійно-міфологічними уявленнями Всесвіт, колись створений богами, пережив чотири епохи (або ери) свого розвитку і нині живе у п'ятій. Перша ера закінчилася винищенням ягуарами гігантів, які населяли тоді Землю; друга ера завершилася ураганами й перетворенням людей, які залишилися, на мавп; третя ознаменувалася всесвітньою пожежею; а четверта завершилася потопом (що загалом відповідає біблійній традиції). Сучасна, п'ята епоха також має закінчитися страшними катаклізмами [8, т. І, с. 520-521], спричиненими землетрусами і виверженнями вулканів, що призведе до опускання великих ділянок суші. Відповідно до уявлень мезоамериканських індіанців, це відбудеться скоро, а саме 23 грудня 2012 року. Проте зазначена дата катастрофи, найімовірніше, стосується тільки Американського континенту — традиційної обителі індіанців, які, складаючи свої календарі, враховували насамперед події, що стосуються їх.Варто зазначити, що календар майя, який був запозичений ними, очевидно, в ольмеків і перейшов згодом до ацтеків, є найточнішим календарем з усіх, що будь-коли існували, включаючи й сучасний. Вражають і цикли, якими оперували стародавні майя: так звана "нульова" або Початкова дата їх хронології відповідала 5 041 738 року до н. е. Іншими словами, майя вели своє літочислення від неогенового періоду, коли, згідно із сучасними науковими уявленнями, ще не існувало жодних ознак антропогенезу, який з'явився тільки в наступному четвертинному (чи антропогеновому) періоді, що почався, за різними оцінками, від 3,5 млн до 600 тис. років тому. Крім "нульової" дати майя розрізняли ще Початкову дату своєї власної хронології — 3113 рік до н. е. (що відповідає приблизно початку стародавньої індійської "каліюги" — 3102 р. до н. е., іудейському "створенню світу" — 3671 р. до н. е. і синтоїстській "появі" Японських островів — 6 тис. років тому).Така точність і неймовірна часова тривалість календарних циклів майя практично не залишає сумнівів у правильності їхніх обчислень "кінця Америки", що підтверджується різноманітними сучасними пророкуваннями, кількість яких збільшується, прогнозами й есхатологічними передчуттями.Справді, держави Америки (насамперед США), що утворилися на захоплених територіях і знищили мільйони аборигенного населення, вірогідно, наполегливо просуваються до безславного кінця біблійних Содома і Гоморри. Примітною є роль масонства у створенні американських держав, на що вказують багато дослідників. Варто ввійти до центральної зали президентського палацу в Мехіко, щоб побачити в центрі її стелі один з головних символів "бога масонів" — "Великого архітектора Всесвіту" (око в трикутнику, точнісінько таке саме, як на американській однодоларовій купюрі). Не дивно, що цей символ є в багатьох мексиканських католицьких соборах (наприклад, у місті Пуебла), а в США, як відомо, навіть офіційно зареєстровано "церкву" сатани.Масони, згідно з багатьма свідченнями й дослідженнями, служать не Богові, а його антагоністові — сатані, що ховається під милозвучною назвою "Великого архітектора Всесвіту". Проте знання про це відкривається лише на вищих щаблях масонства, як і розуміння того, що вся масонська містика наскрізь пронизана старозавітною символікою й термінологією, за якою, за твердженням багатьох дослідників таємних громад, і приховуються істинні натхненники й організатори цього стародавнього богоборчого угруповання [7, с. 15].
* * *Результати сучасних наукових досліджень (зокрема, аналіз ДНК) свідчать (як і стародавні релігійно-міфологічні джерела різних народів) про те, що всі сущі нині люди походять від однієї матері й спільного чоловічого предка. Щодо нашої спільної праматері встановлено, що вона жила близько 250 тис. років тому і була темношкірою (найімовірніше, як і "ольмекські голови", мала "екваторіальні" або негро-австралоїдні риси). Автори новітніх генетичних досліджень вважають також, що знайдено серйозні дані про те, що приблизно в цей час існував і спільний чоловічий предок (біблійний "Адам"), пов'язаний з виявленою раніше "Євою". Це підтверджується також висновками сучасного расознавства, згідно з яким австралоїди становлять найдавніший тип нео-антропів, які заселили Австралію в найбільш ранню пору формування нинішнього людства [4, с. 21; 12, с. 378].Примітно, що австралійським аборигенам (наприклад, центральноавстралійським племенам аранда) відомий образ "Хазяїна Неба" — Алтьїра, який має також імена "Наш Отець" чи/і "Отець Наш Небесний", що дуже співзвучно з першим рядком християнської молитви "Отче Наш, Сущий на небесах..." При цьому в австралійців з прадавніх часів (як і в багатьох негроїдних народів) існував обряд обрізання, який передав їм, відповідно до збережених міфів, творець-деміург [8, т. I, с. 29-30].Однак тасманійцям, які сусідують з Австралією (остання представниця яких померла наприкінці ХІХ ст.), був відомий і якийсь нічний дух Намма (чиє ім'я співзвучне з ім'ям західносемітського бога Иамми), якого тасманійці вважали винуватцем усіх своїх нещасть і думали, що він пов'язаний із громом і блискавкою, а також із заборонами на вживання у їжу певних тварин [17, с. 66-67], що також нагадує деякі сюжети стародавніх семітських переказів, які ввійшли колись до біблійних текстів. Андаманцям (корінним жителям Андаманських островів) божества також здавалися злими й небезпечними істотами, серед яких особливо вирізнявся Пулугу (або Билику), що насилає на людей страшну бурю за недотримання заборон (у тому числі харчових) [8, т. І, с. 80]. Негритоси півострова Малакка — семанги — відчувають забобонний страх перед грозою, яка є уособленням грізного бога Карі (Карем). Щоб відігнати грозу, семанги приносять Карем криваву жертву. Він швидше злий бог, який посідає, однак, головне місце в пантеоні семангів [17, с. 102-103]. У меланезійців (група океанійських народів) творцем моря і землі, рослин і тварин, грому і блискавки, дощу і бурі постає "головний дух" Агунуа, втілений у величезній змії (8, т. ІІ, с. 133].Водночас усім названим релігійно-міфологічним системам відомі образи світлих божеств, які уособлюють добре, світлоносне начало, проте вони не посідають у цих віруваннях домінуючого становища, що, можливо, свідчить про деяке усвідомлення теократичного вибору. До чого призводить такий вибір — загальновідомо. Критерієм істинності релігії можуть бути відомі всьому християнському світові слова: "Бог є любов... Бог є світло, і немає в ньому ніякої пітьми!"Про це варто пам'ятати всім людям Землі, особливо політикам, які ще не розгледіли багато в чому богоборчої діяльності сіоно-масонської Америки, що перетворилася, по суті, на біблійного Молоха, який вимагає нових і нових людських жертв. Кінець усіх богоборчих утворень визначений, про що, очевидно, й попереджає стародавній мезоамериканський календар.
Література
1. Баглай В. Е. Ацтеки: история, экономика, социально-политический строй (Доколониальный период). — М., 1998.
2. Большой энциклопедический словарь. — М., 1997.
3. Великолепие исчезнувших цивилизаций: Пер. с англ. — М., 2001.
4. Каныгин Ю. М. Вехи священной истории: Русь — Украина. — К., 1999.
5. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Яр¬цева. — М., 1990.
6. Людство і Віра / Автор-укладач Г. Щокін. — К., 2001. — Т. 1.
7. Мец Г. Г. Существо и цели всемирного общества массонов // Платонов О. А. Терновый венец России. Тайная история массонства 1731-2000. — М., 2000.
8. Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. С. А. То¬карев. — М., 1991.
9. Народы мира: историко-этнографический справочник / Гл. ред. Ю. В. Бромлей. — М., 1988.
10. Непомнящий Н. Н., Низовский А. Ю. Сто великих тайн. — М.2000.
11. Пополь-Вух: Пер. с киче. — М., 1993.
12. Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории (проблемы палеопсихологии). — М., 1974.
13. Религии мира: Справочник. — М., 1997.
14. Религиозные традиции мира: Пер. с англ.: В 2 т. — М., 1996.
15. Селянинов А. Тайная сила массонства. — М., 2000.
16. Снлкин Б. Первоамериканец — кто он был? // Знание — Сила. —2000. — № 9. — С. 43-45.
17. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1976.
18. Толковая Библия, или Комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета: В 3 т. — 2-е изд. — Стокгольм, 1987.
19. Хроника человечества / Сост. Б. Харенберг. — М., 1996.
akadem4.at.ua
monster